Веселая ночька...

Веселая ночка выдалась, ничего не скажу. Вот представьте, сидите вы в туалете, никого не трогаете и тут вламывается бабушка с криком: «Где фонарик?!»,– хватает что то с верхней полки и убегает. За ней бежит дедушка и схватив какой то коврик бежит к бабушке в комнату. Я где то на минуту застываю в ступоре на унитазе с вытаращенными глазами и бумагой в руках. Потом конечно интерес пересилил и я сунулась в бабушкину комнату. На балконе что то шуршит дедушка, махая фонариком, а к двери балкона прилипла бабушка. Я все же поинтересовалась что случилось вот и была ошарашена невероятной летучей мышью у которой размах крыльев сантиметров 50, чернющая шерсть и морда с невероятным количеством зубов да еще и по полу гупает как лошадь. Оказалось что это чудо–юдо залетело к бабушке на балкон и выдернуло ее из царства Морфея (это же как гупать то надо?) да еще и посмело ее напугать, та не будь дурой балкончик закрыла и деда позвала. Тот в свою очередь побежал за тряпкой, в итоге принес никчемную салфетку и был вынужден бежать второй раз. Второй раз он принес не менее гениальное приспособление — половик (я честно сочувствую мыше которая попалась бы в него) и поскакал дедуля третий раз за приспособлением поимки «мерзкого вампэра». Ну прибегаем мы такие с тряпкой, фонариком и бабушкой. Заперли нас на балконе с дедом, а сама к двери прилипла (то ли смотрит, то ли чтоб не вышли) и началось самое интересное. Где мышь мы то не знаем. По описанию бабушки эдакое чудо-юдо никуда и не пролезет то, эт нет каждую щель проверили, а мыши нет! Бабушка все кричит что мышь по полу чуть ли не в конвульсиях бился и что внизу искать нужно. Ну нет там никого и все, вот только мне все мерещиться что пищит кто то да не просто, а как бы волнами. Уже уходить хотели шторку потрусили и тут вижу что то шевельнулось. Я фонарик туда, а она там! Сидит засранка! Эта зараза все время на карнизе просидела и взгляд у нее эдакий насмешливый. Сидит себе мааалююсенькая, светло–серая и глазки бисеринками уши оттопырила. Ну дедушка стуло подставил в тряпку поймал к двери приставил жопой вверх чудо–юдо бабушке показывает да выкинул из окна. Ну мы посмеялись с бабушки что такую мелкую (может сантиметров семь в размахе) к чудовищу приравняла да разбрелись по своим комнатам. А я свет оставила да к телефону, а бабушка как заорет «К тебе летит!» И об пол кааак Гуп! Я подумала что бабушка тряпку кинула ну что б меня попугать, ан нет действительно мышь темно серая с коричневым мордой противной и крыльями сантиметров 12 в размахе ну здоровая короче. Я за телефон камеру врубаю. Света не хватает пока настроила дедушка подоспел кааак хватит ее, а она пищит зараза и выворачивается но тот мужественно продержался и снова выбросил с балкона. Вот пишу сейчас и время от времени вздрагиваю как представлю сколько бы пришлось перерывать если бы не нашли (что б вы представили там полки до потолка, куча свертков и коробок да и с другой стороны не лучше) счастье что так отделались!

LazyDeer

Колорадская битва

И нахлынуло войско Колорадское, полчища несметные. Да как набросились на поля картофельные, да началась война.

 Били мы Колорадов да не видно и конца–края войскам ихним. Били поля они наши да держится картофель русская. Да вот враг наш вечный как ударил по огородам нашим, да перевалил счет в ихнюю пользу. Да тут показались батальоны птиц певчих. Ударили те по войску Колорадскому. Били, били они врага общего да истощали совсем, отступили. А тех и не убавилось, вроде бы совсем не воевали, а картофель не та уже, головку наклонила.

 Да тут налетели звери лесные. Били, били Колорадов да с успехами не преуспели. Убежали звери в леса свои раны зализывать. А картофель и пожелтела совсем, так глядишь и совсем богатыри без продукта останутся. А Колорадов вроде как прибавляется.

 Да вот посоветовали нам с огорода соседнего оружие биологическое применить, ядами заморскими картофель обработать. Закупили мы то оружие заморское, да окропили картофель русскую, да так и начали Колорады дохнуть полчищами. Мы думали раз обернули врагов своих в бегство то и войне конец. Складно гадали, да не так сталось. Прихватили Колорады войска запасные, да набросились на поля с новыми силами. Да не те силы были. Взяли воины наши да захватили в плен их, а кого на месте зарубили.

 Допросили мы Колорадов да не сказали те ничего дельного. Да велено было королем нашим, казнить тварей богомерзких. Состоялась казнь на дороге великой, средь полей идущей. Хлынула кровь вражья на поля наши, да не спасся никто, все полегли. А мы победу отпраздновали, пир горой закатили. И я там была помидоры да картошку с полей спасенных ела. Сок по бороде тек, да в рот не попадал. Вот и сказке конец, а кто слушал молодец.

 Елена Летописная

LazyDeer

Гріх

Камра тихо булькотіла на пательні, її аромат давно заполонив кожну щілину кабінету, ставши чимось рідним, майже домашнім. Ніч розлилась по бруківці тисячами вогнів, зелена луна відбилась у спокійних водах Хурона. Ця леді як завжди була чарівна у своїй простій чорній лоохі, що здатне вкрити увесь світ. З напівтемрявою кабінету різко контрастувало лілове лоохі Денного Обличчя Почесного Начальника. Хлопець тихо всміхався своїм думкам, але Макс був надто заклопотаний пошуком своїх газет, що б це помітити. Нарешті Нічне Обличчя зайняв своє місце в кріслі Почесного Начальника, а камра зайняла не менш почесне місце у двох чашках.
- О сер Макс, нарешті ви залишили спроби стати найбільш метушливою істотою і взялися до своїх справ, бо ця роль вже давно належить мені.
- Повірте, навіть і на думку не спало претендувати на ваше місце, а метушусь я лиш від того, що в мене сезонне загострення моєї цікавості.
- Любе моє чудовисько, чи можу я якось зарадити вашій хворобі?
- Якщо не вважаєте обтяжливим трохи попрацювати підручником з історії і донести до моєї скромної персони звідки в вас з’явився вираз «Грішні магістри», якщо у вас відсутня релігія?
- Оу, сер Макс, не варто прив’язувати гріх до релігії, це поняття виникло задовго до неї. Але релігія його вдало використала і навіть класифікувала. З самого початку гріх – це промах, це твоя дія чи бездіяльність, що принесе шкоду тобі особисто, але якісь мужі вирішили, що це не є вигідним. Вони самі вирішили, що є гріх, а що ні, загнали людей у ці рамки і змусили в них жити. Абсурд та й годі. Я як справжній егоіст вас запевняю – це є ні чим іншим як спробою відібрати у людини право на самовизначення.
Гріх – це те, що неможливо визначити і навіть не варто. В нього не має часу, бо це може статися будь коли. Ось зараз я, наприклад, лінюсь и це вже є гріх, це відбувалось, відбуваєтся нині, але завершиться з моєю смертю. А пам’ятаєш нашого знайомого Йонгі? Він зумів згрішити і після смерті, своїми мемуарами штовхнувши людей на дії, що ледь не зруйнували світ.
А що щодо кордонів? А чи є хоч десь кордони крім державних? Знову ж моя лінь, здавалося, гріх невеликий, але доки я насолоджуюсь камрою, десь у світі з’являється ще один грішний магістр. І ось вже на моїй совісті невинно вбиті душі. Але ось ще така ситуація. Менше ніж за місяць ти вбив десяток злочинців, людей, що ледь не полонили наше місто і через нестачу розуму майже його знищили. Чи можна вважати твій вчинок гріхом? Адже це вбивство. Але задля спасіння. І який тоді гріх вважати тяжчим? Мою лінь, яка погубила невинних людей, чи твоє вбивство, що врятувало мілони? Цікаво, чи не так? Про це можна довго сперечатись, але моя думка така: що кожен сам має обрати для себе за що себе картати. Наші магістри грішні не через війну, яку розпочали, а через те, що програли, промахнулись. А історію вже написали переможці.
Та залишимо цю тему, Макс, бо я занадто повиснув на твоїх вухах. Будь яка дія може бути гріхом відносно якоїсь людини і безгрішних не існує. І знаєш, як на мене це гріх не спробувати нових солодощів мадам Жержинди. Тож вперед, в нас попереду ціла ніч, на те що б насолодитися нашим грішним життям, бо для смерті усі люди рівні, навіть, самі благочестиві усе одно опиняться у тій самій коробці.

LazyDeer